«Північний потік-2»

Заступник голови Міненерговугілля України Наталія Бойко звертає увагу на важливість продовження перемовин як із Брюсселем, так і з США. «В цих умовах Україна вимушена вести діалог і з російським «Газпромом», — додає вона, — використовуючи всі наявні юридичні інструменти». «Від ефективності використання міжнародних майданчиків, таких як Енергетична хартія, Енергетичне співтовариство, в кінцевому підсумку буде залежати той результат, який ми отримаємо», — переконана Бойко.

Її стриманість відносно агресора можна зрозуміти: «Нафтогаз України», хоч і на нейтральних майданчиках, все ж контактує сьогодні з «Газпромом» в рамках рішення Стокгольмського арбітражу. І при цьому українське міністерство, зрозуміло, не хоче дратувати монополіста, з яким, незважаючи на війну, сидить за одним столом, а відтак так чи інакше змушене шукати якісь компроміси.

Колишній «танкіст» (менеджер ТНК-ВР), а нині один з інтелектуальних опонентів Володимира Путіна Ілля Заславський таких обмежень не має. Тож, викладаючи свою доповідь «Газові ігри Кремля в Європі: наслідки для політики», експерт фонду «Вільна Росія» зазначає: «Даючи старт «Північному потоку-2», ЄС зробить акт політичної шизофренії, фактично допомагаючи посиленню країни, політика якої покликана зруйнувати ЄС».

Що ж до України, то автор доповіді побоюється, що запуск «Північного потоку-2» «дозволить Кремлю (знову) змусити Київ випрошувати сприятливі тарифи на поставлений з Росії газ, що неминуче призведе до політичних поступок з боку України».

«Я завжди нагадую своїм європейським колегам, з чого починається текст Енергетичної стратегії Росії до 2020 року, затвердженої 2003 року, — говорить президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар і майже дослівно цитує: — Росія володіє значними запасами енергетичних ресурсів, потужним паливо-енергетичним комплексом, який є базисом розвитку економіки та інструментом проведення внутрішньої та зовнішньої політики. «Газпром» і «Роснефть» — це основні інструменти в руках Кремля».

Гончар вважає, що у доповіді Заславського не вистачає визначення та аналізу терміна «шрьодеризація», який добре характеризує те, що роблять «Газпром», Росія і афельовані з ними численні європейські компанії у швейцарському кантоні Цуг, де розташовані всі офіси газових проектів, спрямованих в обхід України. «Коріння шрьодеризації європейського політикуму й бізнесу, з огляду на специфіку швейцарського законодавства, знаходиться саме там», — стверджує експерт. «Саме звідти, в дуже елегантний спосіб, здійснюється в Євросоюз не тільки експорт газу, а й експорт корупції, до якого важко докопатися, — переконаний він. — Десь там зникають і російські бюджетні кошти».

Гончар наголошує, що Україні важливо не просто займати негативну позицію щодо проекту «Північний потік-2». На його думку, необхідний скоординований комплекс дій. А в Україні й досі немає зовнішньої енергетичної політики. Він вважає, що нашій державі (і навіть не вчора, а позавчора) слід було б відновити посаду спеціального уповноваженого з енергетичної безпеки.

«Ми маємо жорстко ставити перед Брюсселем або Берліном питання, — пропонує Гончар, — або «Північного потоку-2» не буде, бо він не тільки суперечить інтересам України та Польщі, а й завдає конкретної шкоди в два мільярди доларів. Тож якщо ви все-таки хочете його («Північний потік-2») спільно з Росією будувати, то компенсуйте нам втрати». «Я гадаю, що така вимога остудить деякі гарячі німецькі голови», — переконаний президент Центру глобалістики.

«Північний потік-2», Віталій Княжанський, «День»

• Огляд
• ПЕК