Мовчати не можна

Члени Центрального правління НТСЕУ Віталій Скляров, Вілен Семенюк, Олексій Шеберстов, Олександр Светелік у газеті «Дзеркало тижня» про стан ОЕС України та перспективи євроінтеграції.

Електрика настільки глибоко та органічно проникла в усі сфери людського буття, що неможливо уявити без неї сучасну цивілізацію.

Ця обставина, у свою чергу, породила в суспільстві ілюзію про обов'язкову наявність електрики, понад те, багато хто щиро вважає, що вона "береться з дротів", навіть не замислюючись, як вона туди потрапляє. Ніби обов'язкова даність. Насправді електроенергетичне виробництво потребує дуже висококваліфікованого, відповідального, наукомісткого забезпечення та відповідного кадрового потенціалу.

Свого часу було сформульовано основний принцип випереджального розвитку енергетики, і його суворо дотримувалися багато років. І ця обставина визначила чітке наукове забезпечення галузі, правильне глибоко науково опрацьоване вирішення багатьох фундаментальних питань, їхню грамотну реалізацію, плоди яких ми пожинаємо й донині. Електрика поки що є скрізь і майже завжди, попри чимало труднощів і недоробок.

Водночас через низку негативних обставин необхідно звернути увагу на надзвичайно тривожні тенденції та просто помилки, які створюють пряму загрозу національній безпеці й енергетичній незалежності держави.

За останні 27 років не побудовано жодної електростанція, більш того, ніхто й не збирається їх будувати. Ті мізерні введення потужностей, які було релізовано, здійснювалися на вже освоєних майданчиках із 80—90% готовності.

Варто нагадати, що в Україні одночасно зводилося сім (!) атомних електростанцій, і дуже шкода, що з різних, часто надуманих причин так і не було введено в експлуатацію блоки на Кримській (85—90% готовності) і Одеській АЕС (з меншим ступенем готовності), так само, як і третій блок Київської ТЕЦ-6. Згодом їх було розукомплектовано, якщо вжити політкоректний термін. Найшвидше, іншої такої країни у світі немає!

Час, необхідний для пуску станції з нуля, колись обчислювався, як правило, десятьма роками. Про фінансування, відведення землі, дослідницькі, проектні, будівельні роботи, монтаж, налагодження, організацію кадрового забезпечення експлуатації, ремонти та інше краще промовчати.

Усе викладене — незаперечний факт. Зношення основного обладнання і фізичне, і моральне в електроенергетиці становить від 85 до 95%. Маються на увазі й енергоблоки, і трансформатори, і ЛЕП, і комутаційне та допоміжне обладнання. Причина — практично жодної масштабної й такої необхідної модернізації та реновації, якщо не рахувати кілька блоків на ТЕС і гідроенергетику, не велося.

Якщо взяти за основу обсяг освоєного фінансування електроенергетики в 1991 році за всіма видами діяльності та капітальне будівництво, і капітальні, середні, поточні ремонти обладнання, науково-дослідні роботи, оплату праці працівників тощо, і погодитися, що всі витрати були виправдані (а що це так і є, підтверджується роботою всіх електростанцій і мереж), і порахувати, що необхідно було продовжувати як мінімум у такому самому обсязі фінансування до нинішнього часу, порівнявши цю суму з виділеною (без урахування відкотів) за цей самий термін за сучасними нормами та можливостям, то виявиться, що електроенергетику недофінансовано принаймні на 85—90 млрд дол. з урахуванням курсової різниці. Цих мільярдів ні виділити, ні освоїти вже неможливо!

Рівень експлуатації за ці ж роки катастрофічно знизився. І за основними інтегральними показниками, які визначають ефективність роботи галузі, такими, як питомі витрати палива на кіловат-годину, втрати в електричних мережах, штатний коефіцієнт, параметр потоку відмов та ін., ми відкотилися до 1950—1955 років. Це безперечні "досягнення" приватизації та ринкових відносин.

Уже більш як десять років на різних рівнях відповідальності проводяться переговори про паралельну роботу з енергосистемами Заходу. Здається, підписано всі необхідні папери, протоколи, але, добре уявляючи обсяг майбутніх робіт та їхню приблизну вартість, яка, за нашим досвідом, буде в рази вища за задекларовану, назвати навіть приблизно дату синхронізації нашої енергосистеми з енергосистемою Заходу неможливо. Швидше за все, це займе не одну п'ятирічку, а цього часу ми не маємо.

Крім того, синхронна робота із Заходом сама по собі призведе до втрати енергетичного суверенітету країни, тому що управляти та диктувати всі технічні й фінансові умови буде той, у кого більше потужності та влади. Це нам добре відомо за колишніми енергетичними відносинами з Росією. Але заперечувати користь від синхронної роботи теж не можна — при оптимальних розмірах енергосистем і взаємовигідних умовах.

Усвідомивши все викладене та визнавши, що стаття пишеться не для залякування будь-кого або піару, навіть не енергетики, а рафіновані гуманітарії мають погодитися, що ситуація дуже небезпечна. І замовчувати та сподіватися, що все вирішиться само собою, є неприпустимим і чреватим багатьма негативними наслідками.

Цілком очевидно, що жодних серйозних уведень в експлуатацію генеруючих потужностей у найближчі 10—12 років не варто очікувати. А нетрадиційні джерела енергії — це поки що екзотика, і їхня експлуатація з роками буде дедалі більше утруднюватися через цілковиту непередбачуваність поведінки і вітру, і Сонця.

Атомні станції — взагалі річ у собі, і там стільки запитань і щодо подовження терміну служби металу, і щодо поставленого та відпрацьованого палива, і щодо теплового ККД, і щодо регулювання частоти та потужності, і щодо надійності основного та допоміжного обладнання, що від них можна очікувати найнеприємніших подій будь-якого моменту. Крім того, неможливо уявити, щоб атомники могли піти далеко вперед від загального рівня й освіти, і ремонтів, і експлуатації. Найшвидше, їм це тільки здається, оскільки неможливо побудувати неможливе в одній окремо взятій галузі.

Таким чином, діюче обладнання приречене працювати на зношення за всіх дедалі гірших умов через недостатнє фінансування, варварську експлуатацію та зростання перевантаження. Крім того, над ТЕС постійно висить дамоклів меч "брудної кіловат-години", коли Україна взяла на себе свідомо нездійсненні зобов'язання по шкідливих викидах в атмосферу від ТЕС із доведенням їх до європейських стандартів.

Дивна історія, оскільки всі ТЕС опинилися під загрозою повної зупинки у разі невиконання вимог. Слабким виправданням може слугувати те, що це були благі наміри, але куди вони ведуть, усім добре відомо.

Тож створюються всі передумови для перманентної енергетичної кризи, яка проявлятиметься в постійному дефіциті електричної енергії із систематичними погашеннями великих регіонів і каскадними аваріями, яких, на наше щастя, в Україні ніколи не допускали. (Доречно наголосити, що на Заході блекаути відбуваються систематично, але це зовсім окрема, хоча й дуже цікава розмова на тему, хто в кого має вчитися, тому що кожна така аварія завдає країні багатомільярдних збитків.)

І що найнеприємніше, компенсувати наростаючий дефіцит енергії не видається можливим через відсутність джерел енергії, тому що ми не встигнемо синхронізуватися із Заходом. А ціну імпортної енергії й припустити важко, у нас перед очима красномовний приклад з імпортом газу.

Створюється враження, що ми в безвихідній ситуації, і точку неповернення пройдено. Але, на наш погляд, існує лише один технічний спосіб уникнути або значно згладити ситуацію. Це прискорене переведення ЛЕП 750 кВ на Жешув та Альбертіршу на постійний струм. У такий спосіб можна забезпечити спільну, але не синхронну роботу із Заходом з використанням усіх переваг, які дає постійний струм, починаючи зі значного зниження втрат в електричних мережах і закінчуючи безумовним підвищенням надійності міжсистемних зв'язків через багаторазове виконання критерію N-1 з огляду на можливість використання трьох фаз змінного струму для двох постійного струму плюс ще аварійні можливості.

Треба зауважити, що цей метод зовсім не новий і широко використовується саме з метою секціонування потужних систем, тому що всі аварійні процеси не переходять зі змінного струму на постійний. Англія в такий спосіб працює з материковою Європою, проклавши кабелі постійного струму (ПС) у тунелі під Ла-Маншем. Фінляндія з Росією — через вставки ПС на Лавізі, Китай планує теж секціонувати свої системи через вставки ПС і налагодити роботу з Росією, мудра Молдова також принципово вирішила питання вставок ПС із Європою. У нас теж була лінія постійного струму Волгоград — підстанція Михайлівська на 800 кВ, але доля її, найшвидше, сумна.

Треба без будь-якого перебільшення заявити, що електроенергетика України за багатьма показниками була найкращою у світі. Так, ми освоїли роботу блоків 800 МВт на надкритичних параметрах, а більше ні в кого їх немає. Природно, ми поступалися в комп'ютеризації, але це дрібниці порівняно з надкритичними параметрами.

І ще маленький штришок — до 2005 року планувалося довести вироблення електроенергії в Україні до 600—650 млрд кВт-год. Далі ми не планували, але легко уявити можливі обсяги.

До речі, про тарифи. У селі брали по 2 коп. із перспективою знизити до однієї, а в місті — до 2 коп. за 1 кВт-год.

Переведення ліній на постійний струм можна здійснити за 3—3,5 року, і коштуватиме це 300—350 млн дол., що принаймні дешевше робіт із синхронізації енергосистем із Заходом.

Ця схема в Україні може ініціюватися та супроводжуватися, забезпечуватися інформаційно та науково через НАН України, технічне забезпечення CIGRE, — Україна є учасником світової Ради мереж надвисокої напруги, до якої входять 108 країн. Вони вже провели певні консультації з вирішення фінансових і технічних питань із колегами та знайшли повну підтримку. У принципі потрібна лише рішуча підтримка владних структур із відповідними гарантіями. Цілком реально пережити майбутні найважчі п'ять років, але потрібно мати мужність дивитися правді в очі, повірити та всіляко підтримати фахівців.

Природно, не слід вважати, що ми проти паралельної роботи з Заходом. Хоча ця ідея нам і не подобається, ми розуміємо відчуття людей, які працюють над цією дуже складною проблемою. Постійний струм можна розглядати як неминуче доповнення до спільних зусиль пройти критичні події, а вони є тільки функцією часу.

Крім того, ми всіма силами ратуємо за обов'язковий перехід на шостий технологічний уклад із всеохоплюючим використанням новітніх NBIC-технологій рівня нано, інформатики, конвергенції, когнітивних і синергетичних, 3D принтерів, квантових комп'ютерів, штучного інтелекту, роботів, цифрових та інших досягнень. Понад те, ми переконані, що на цій базі буде сформовано принципово нову економічну парадигму України, і енергетика посяде в ній своє гідне місце. Але про це наступного разу.

• ОЕС України
• Євроінтеграція
• Енергетичний менеджмент