Етапи становлення та розвитку ФЕА

Факультету електроенерготехніки і автоматики НТУУ «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» – 100 років.

31 серпня 1918 р. – постанова уряду Української держави про відкриття першого в Україні Електротехнічного факультету (ЕТФ);

14 вересні 1918 р. –  Рада КПІ обрала проф. А. В. Круковського деканом ЕТФ;

вересень 1918 р. –  прийнято рішення про прибудову до головного корпусу лівого крила, яке одержало назву енергетичного;

Липень 1921 року – студентство ЕТФ організувало перший електрогурток, на базі якого була створена перша бібліотека спецлітератури, розпочато друк лекцій та покладено початок наукової роботи;

1921-1922 навчальний рік – ЕТФ складався з п’яти лабораторій, які пізніше утворили перші кафедри: електричних машин, електричних мереж, електроматеріалів і світлотехніки, електричних вимірювань, радіотехніки;

1922 р. – відкрита кафедра електричних станцій;

1922-1923 навчальний рік – рік реформ факультету:

• перехід від трирічного курсу навчання до чотирирічного;
• заміна трьох теоретичних триместрів, з яких складався навчальний рік від початку заснування Інституту – осіннього, весіннього та літнього, на два теоретичних триместри – осінній та весінній, та один практичний – літній;
• відкриття кафедри електричної тяги;

1923 р. – факультет працює у складі  дев'яти кафедр: загальної електротехніки, електричних вимірювань, світлотехніки, електричних машин, змінних струмів, електричної тяги, радіотехніки, слабких струмів;

1923 р. – засновано першу високовольтну лабораторію;

1923–1924 навчальний рік – перший випуск інженерів-електриків у складі трьох осіб;

1930 р. – створено кафедру теоретичних основ електротехніки;

1933-1934 навчальний рік – на основі виділення зі складу ЕТФ відповідних спеціальностей в КПІ виникли два нових факультети – радіотехнічний (РТФ) та теплоенергетичний (ТЕФ);

з 1933-1934 навчального року – на ЕТФ продовжувалась підготовка інженерів-електриків за двома спеціальностями:

• електротехніка зі спеціалізаціями – електричні станції, електричні мережі та системи, техніка високих напруг;
• електромеханіка зі спеціалізаціями – електрообладнання та електропостачання промислових підприємств, електричні машини та електрична тяга.

1936 р. – заснована кафедра електрифікації промислових підприємств, яка з 1949 р. була перейменована у кафедру електропривода;

1938-1939 рр. – у складі факультету вісім кафедр: електричних станцій (проф. В. І. Доманський); електричних мереж, систем і техніки високих напруг (проф. Г. М. Городецький); електромеханіки (проф. М. М. Васильєв); теоретичної електротехніки (проф. І. Д. Горбачевський); електричних машин (проф. А. К. Ринкевич); електротермії, електроматеріалознавства та світлотехніки (проф. П. В. Окулов); математики.

1938 - 1941 рр. – розвиток і вдосконалення учбово-лабораторної і дослідницької бази ЕТФ, який був перерваний з початком війни, а з наближенням фронту до Києва ЕТФ евакуйовано в Середню Азію, м. Ташкент;

1944 р. – організовано нову кафедру електроприладобудування і прийнято перших студентів на цю спеціальність (кафедра функціонувала на факультеті до 1962 p., після чого переведена на факультет автоматики та приладобудування);

1945 p. – засновано кафедру автоматики і телемеханіки (кафедра функціонувала на факультеті до 1962 p.);

1954 р. – поділ кафедри електричних мереж, систем і техніки високих напруг на дві окремі: кафедру електричних мереж та систем і кафедру техніки високих напруг;

1956 р. – на ЕТФ відкрито першу в Україні кафедру обчислювальних машин;

1958 р. – відкрита нова спеціальність «Автоматизація процесів виробництва і розподілу електричної енергії» та в 1962 р. створена профілююча кафедра релейного захисту та автоматизації енергосистем;

1962 р. – на кафедрі електричних мереж і систем відкрито нову спеціальність «Електропостачання міст і промислових підприємств»;

1962 р. – поділ електротехнічного факультету на два окремих факультети: електроенергетичний (ЕЕФ) та факультет автоматики і приладобудування.

До електроенергетичного факультету увійшли дев'ять кафедр: електричних станцій, електричних мереж і систем, техніки високих напруг, електричних машин, електроприводу і автоматизації промислових установок, релейного захисту і автоматизації енергосистем, теоретичних основ електротехніки та електричних вимірювань, електричних матеріалів та світлотехніки;

1965 р. – на ЕЕФ відкрита нова спеціальність «Кібернетика електричних систем»;

1972 р. – з кафедри електричних мереж та систем виділилася кафедра електропостачання на факультет гірничої електромеханіки і автоматики;

1975 р. – факультет автоматики і приладобудування поділено на два: факультет систем управління та факультет електроприладобудування і обчислювальної техніки.  Окремі кафедри цих факультетів у 1985 році були об'єднані у факультет інформатики та обчислювальної техніки (ФІОТ);

1978 р. – розділення ЕЕФ на електроенергетичний (ЕЕФ) та електротехнічний (ЕТФ) факультети з їх розміщенням у новому корпусі № 20.

До складу ЕТФ увійшли кафедри:

• Електропривод і автоматизація промислових установок (д. т. н., проф. М. Г. Попович);
• Електричні машини (к. т. н., доц. А. В. Новіков, в подальшому — д. т. н., проф. Ю. А. Шумілов);
• Електроізоляційна і кабельна техніка (д. т. н., проф. І. С. Ільченко, а після його смерті з 1979 р. — доц. В. М. Кириленко).

До складу ЕЕФ увійшли кафедри:

• Електричні станції ( к. т. н., доц. В. Д. Лепорський);
• Автоматизація енергосистем ( к. т. н., доц. В. Ф. Скриль , в подальшому професор);
• Техніка високих напруг (д. т. н., проф. М. Ю. Ієрусалімов);
• Електричні мережі і системи (к. т. н., доц. В. М. Сулейманов, в подальшому професор).
• Теоретичних основ електротехніки (чл.-кор. АН України, д. т. н. І. М. Чиженко).

1981 р. – на ЕТФ переведена кафедра електроприладобудування;

1986 р. – кафедра відновлюваних джерел енергії утворена на базі кафедри електроізоляційної і кабельної техніки і переведена з ЕТФ на ЕЕФ (утворена кафедра функціонувала на факультеті до 1988 p.; поновила свою роботу з 2002 р.;

1988 р. – кафедра приладів та систем неруйнівного контролю переведена на приладобудівний факультет;

1988 р. – об’єднання ЕЕФ та ЕТФ в один факультет електроенерготехніки та автоматики (ФЕА);

1988 р. – до складу кафедри електричні станції ввійшли викладачі та співробітники кафедри відновлюваних джерел енергії;

Жовтень 1988 р. – створено спільно з НАНУ Інститутом електродинамікм кафедру цільової підготовки «Електроенергетики та електротехніки»;

1989 р. – до складу ФЕА з факультету гірничої електромеханіки і автоматики переведена кафедра електропостачання, якою керував д. т. н., проф. А. В. Праховник;

1989 р. – до складу ФЕА входили кафедри:

• Електричні станції (к. т. н., доц. В. Д. Лепорський);
• Електричні мережі і системи (к. т. н., проф. В. М. Сулейманов).
• Електропостачання (д. т. н., проф. А. В. Праховник)
• Автоматизація енергосистем (к. т. н., проф. В. Ф. Скриль);
• Техніка та електрофізика високих напруг ( д. т. н., проф. Ю. П. Ємець);
• Електричні машини ( д. т. н., проф. Ю. А. Шумілов);
• Електропривод та автоматизація промислових установок (д. т. н., проф. М.Г. Попович);
• Теоретичних основ електротехніки ( д. т. н., проф. В. І. Сенько).

1997 р. – сформовано Інститут енергозбереження та енергоменеджменту на основі факультету гірничої електромеханіки і автоматики та виділення зі складу ФЕА кафедр електропостачання.

Декани факультету

Нині до складу ФЕА входять кафедра електричних станцій (зав. кафедри Євген Бардик), кафедра електричних мереж і систем (зав. кафедри Валерій Кирик), кафедра техніки і електрофізики високих напруг (зав. кафедри Володимир Бржезицький), кафедра автоматизації енергосистем (зав. кафедри Анатолій Марченко), кафедра відновлювальних джерел енергії (зав. кафедри Степан Кудря), кафедра електромеханіки (зав. кафедри Василь Шинкаренко), кафедра автоматизації електромеханічних систем та електроприводу (зав. кафедри Сергій Пересада), кафедра теоретичної електротехніки (зав. кафедри Микола Островерхов).

Випускники факультету

• Історія
• Молоді енергетики
• Енергетика та електрифікація